Група "Сонячні промінчики"
Група дітей середнього
дошкільного віку
"Сонячні промінчики"
Інформація про групу:
-
група дітей середнього дошкільного віку, 5 -й рік життя;
Вихователі
Мазур Ірина Романівна
спеціаліст вищої категорії
стаж роботи: 32 роки
Федак Ірина Миронівна
11 тарифний розряд
стаж роботи: 27 роки
Помічник вихователя
Бодак Оксана Михайлівна
Вивчати мову - важка робота. Але, якщо любити та плекати рідну мову, то наука здається вже не такою непосильною. Якщо змалечку привчати дітей до рідного слова, то вони за власним бажанням будуть спілкуватись українською.
Завдяки мові та мисленню суспільство здатне змінювати навколишній світ. Недарма, українську мову називають солов’їною, адже вона багата на епітети та її звучання неймовірне. Безумовно, мова для народу є його скарбницею, живою схованкою людського духу. Рідна мова утворює невидимий зв’язок між усіма поколіннями минулого та майбутнього. Навіть коли українську мову намагалися витіснити, народ завжди зберігав та відстоював право розмовляти своєю мовою. Українські поети, художники, політичні діячі у всі часи намагалися зберегти та популяризувати рідну мову. З року в рік наша мова збирає все більше справжніх прихильників. Вже з 1997-го року щорічно в Україні святкують День української писемності та мови 9 листопада.
Цьогоріч Україна вперше відзначатиме День української писемності та мови 27 жовтня. 28 липня 2023 року Президент України підписав указ про зміну дати святкування з 9 листопада на 27 жовтня.
Перенесення відзначення події повʼязане з переходом на новоюліанський календар, бо дата встановлення Дня української писемності та мови визначена у день памʼяті Преподобного Нестора-Літописця.
Заняття "Сміливі черепашки"
провела вихователь Федак І.М.
У стародавні часи в великому і глибокому озері жило дуже багато черепах. Це було справжнє черепашаче озеро.
Якось раз одна черепаха відклала на сонці, біля самої води, яйце і мерщій закидала його піском. Вона боялася, що хтось із любителів черепашачих яєць побачить його і з’їсть. Черепаха дуже турбувалася за своє єдине яйце і часто приповзала подивитися на нього. А яйце лежало в теплому піску, і сонечко гріло його.
Одного разу черепаха відправилася відвідати своє яйце і раптом почула здалеку тоненький голосок:
– А ось і я! А ось і я!
Черепаха поповзла швидше і побачила на піску маленьку черепашку. Щаслива мати приголубила своє дитинчатко і тільки тоді помітила, що черепашка дуже маленька.
Скоро навколо маленької черепашки зібралася вся велика черепашача рідня. Її розглядали і навперебій розхвалювали. Черепахи-бабусі пояснювали їй, що вона може їсти, і радили черепасі-матері, як краще піклуватися про таку малечу.
Минуло кілька тижнів; маленька черепашка зміцніла, трохи підросла і стала жвавою і веселою.
Але над усім черепашачим озером нависла велика біда: в озері звідкись з’явився величезний крокодил. Погано від нього і рибам, і жабам, і особливо черепахам. Крокодил нападав на них і поїдав. Кожен день гинуло багато черепах.
Тоді черепахи зібралися на березі озера і стали обговорювати, як їм позбутися від цієї напасті. Одні радили покинути озеро і оселитися на новому місці, а інші, найбоязкіші і слабкі, просто хотіли скоритися своїй долі. «Ми не можемо швидко пересуватися і все одно не втечемо від цього чудовиська», – говорили вони в своє виправдання.
Найменша черепаха уважно слухала всі ці пропозиції, але сама не промовила ні слова. Вона знала, коли потрібно говорити, а коли притримати свій язик. А мати її тремтіла від страху.
– Попрощаємося з нашим озером і підемо шукати собі нове житло, – сказала вона дочці.
– Дорога матусю, – відповіла черепаха, – хіба добре залишати наших родичів і друзів в час небезпеки? Ми повинні здолати крокодила. А якщо не зробимо цього, то весь наш черепашачий рід загине.
Всю ніч маленька черепаха пролежала на березі і обмірковувала, як перемогти страшне чудовисько. На наступний ранок вона поповзла вздовж берега прямо до оселі крокодила і по дорозі намагалася здійняти якомога більше шуму.
Оскаженілий крокодил виповз на берег – подивитися, хто наважився шуміти біля його оселі. Він побачив черепаху і грізно крикнув:
– Ти чому тут шумиш? Хіба ти не знаєш, що я легко можу тебе проковтнути? Як ти наважилася підійти до мого житла?
– Я знаю, крокодил, що ти можеш мене проковтнути, – спокійно відповіла смілива черепаха. – Я маленька і слабка. Ти звик знищувати таких і думаєш, що ми не можемо за себе постояти.
Розлючений крокодил розкрив свою величезну пащу і проковтнув черепашку.
Але відважна дівчинка, як тільки опинилася в горлі чудовиська, негайно витягнула з-під панцира свої лапки і встромила гострі кігтики в горло крокодила.
І це вилізло крокодилу боком! Він закричав від сильного болю і спробував виплюнути черепаху. Але це було не легко- вона міцно вчепилася кігтями в горло.
– Вилазь! Вилазь, маленька шахрайка! – кричав крокодил.
Але черепаха не звертала на крики крокодила ніякої уваги і продовжувала щосили дряпати йому горло.
Крокодил задихався, люто розмахував своїм хвостом і волав:
– Ти вб’єш мене! Виходь, я тебе не чіпатиму!
Але смілива черепаха і не думала його слухати.
Тоді крокодил пустився на хитрість.
– Дорога черепаха, – почав він, – ти дуже розумна і гарна. Я з радістю дозволю тобі жити разом зі мною. Виходь, будь ласка, назовні! Ти отримаєш багаті подарунки, і я ніколи не чіпатиму тебе.
– Ні, не вийду. Я буду дряпатися до тих пір, поки ти не помреш, – відповідала смілива черепаха.
Що тут було з крокодилом! Він звивався, як змія, бив по землі величезним хвостом, кричав, просив – але все марно! Черепаха крутилася і люто дряпалася в горлі крокодила до тих пір, поки він не задихнувся.
Звістка про загибель страшного ворога швидко облетіла все черепашаче озеро. Безліч черепах оточило, крокодила – вони хотіли переконатися своїми очима в смерті чудовиська. І ніхто не знав, хто ж його здолав.
Скоро черепахи осміліли, підповзли до крокодила ближче. Коли смілива черепаха по голосам впізнала своїх подруг, вона виповзла з пащі крокодила.
Якби ви тільки бачили, як зраділи всі черепахи, коли дізналися, хто переміг крокодила! Вони підповзли до маленької черепашки і стали міцно обіймати її.
– Ми пишаємося тобою! – говорили вони. – Ти сама смілива і найрозумніша черепаха на світі. Ти позбавила весь наш рід від вірної загибелі.
Після цього всі черепахи попрямували на своє озеро святкувати перемогу. Вони йшли одна за одною довгою вервечкою. А попереду всіх дві великі черепахи несли на своїх панцирах найменшу, але саму сміливу черепаху.
ЕЛЕКТРОННА ЧЕРГА В САДОК!
